Припустимо, ви багатодітна мати – і діток цих у вас навіть не 5, і не 10 – значно більше. І так склалися обставини (війна на дворі!), що грошей власних ні в кого більше нема, а є лише певний ліміт коштів (назвемо його для зручності субсидія), яку видають мешканцям раз на добу. І ось живете ви всією родиною на відведеній території, а «володар субсидій», котрий розподіляє їх поміж всіма мешканцями, раз на день виділяє вам n-ну кількість коштів на всіх домочадців.
Незадовго до того, як гроші стали дефіцитом, ви напевно знаєте, що родина витрачала, припустимо, умовні 1000 гривень на день. Але вчора на всіх вам видали лише 600… А сьогодні 430… Що буде завтра – спрогнозувати неможливо, тож лишається тримати кулачки, аби було хоча б й того не менше (як сталося позавчора).
І ось ти сидиш і намагаєшся збагнути, як же її розподілити, ту субсидію, поміж усіма своїми дітьми. Всі вони твої, рідні, всіх їх ти любиш однаково… І кожен з них цього дня має свої потреби – одному підручник для навчання, другому харчі закупити на обід, третій без своєї частки не може працювати з дому, а четвертий хворіє і негайно потребує ліків. Будь у тебе «додефіцитні» умовні 1000 гривень – вистачило б всім! Але ось вона, в тебе на руках – сума, вполовину менша від потрібної!
Діти може й не всі розуміють, що воно таке – той дефіцит, але бачать, що на всіх не вистачає. Хтось тихенько плаче; хтось навпаки – б’ється в істериці; той знай собі грає в «почємучкі», а інший тобі починає розповідати, чому саме йому потрібно дати потрібне в повному обсязі…
А ти сидиш і намагаєшся розкласти наявне по купкам, щоби задоволені були усі. Але так не виходить, як не крути. І хоч голову собі зламай, а комусь не вистачить!
І будуть сльози, і будуть прокльони, і будуть діти твої тобі кричати, що це несправедливо, що це знущання; і обіцяти натравити на тебе Службу з питань захисту «дітей»… І в усьому цьому тарарамі ти змушений будеш пройти всі стадії прийняття невідворотного – заперечення, гнів, торг, депресію… та, зрештою, власне прийняття.
Діватися нікуди – завтра буде новий день. І нова субсидія. Поки не скінчиться війна і на землі нашій не запанує мир, ця «субсидія», ймовірніше за все, буде меншою за потрібну тобі «тисячу». І поки діти сперечатимуться, кому дісталося більше наступного разу, ти лише молитимешся, аби той наступний раз був. І було що розподіляти.
АТ «Миколаївобленерго» не багатодітна мати. А споживачі нам не діти, хоча до всіх ми ставимося однаково уважно та з повагою.
Але кожного дня ми маємо доведені ліміти електроенергії, що є можливість розподілити між усіма споживачами Миколаївської області – проти 300 МВт, що Миколаївщина зазвичай споживає в «нормальному режимі» існування, наразі маємо лише близько 130-180 МВт.
Тож ми знаємо, що на всіх не вистачає, як не рахуй. І знаємо, що задоволеними всі не будуть. Але також знаємо, що може бути й гірше. Тож продовжуємо робити свою справу, тримати «енергетичний» фронт, аби хоч в такий спосіб, але наближати той час, коли споживати електричну енергію можна буде відповідально, та все ж таки вдосталь.
